Эрика Аджайа

На краю Землі, де зустрічаються вода, вітер і земля, п’ятеро людей сиділи біля вогнища. Вдягнені у шерстяні плащі синього, темно-зеленого, кармінного, пісочного та коричневого кольорів. Хто то були чоловіки та жінки - розгледіти неможливо було: капюшони плащів приховали їх обличчя від очей людських. Щільний туман укутав мис острову, немов ковдрою. Іскорки вогню здіймались у нічне небо. Людина у синьому плащі паличкою поворушила багаття. П’ятеро сиділи мовчки. Тиша. Пустка, але сповнена повнотою. Води нічного моря сьогодні – тихіше тихшого. Але за мить - сильний чоловічий голос в синьому одіянні гучно пронизав простір пустки: -Сьогодні зібрались ми, о, славетні, друїди! Бо на ранок вороги прийдуть і кров’ю нашу спадщину заллють. В нас є час змінити хід сутички. Тож почнемо! Четверо друїдів мовчали. Чоловік в синьому плащі знов взяв паличку, встав зі свого місця, та почав малювати на землі символи. - У місці, де зустрічаються стихії, - мовив він, - немає місце злу. Тут шанують

Уривок раптових відносин між Гарольдом та Океанією Він увірвався раптово, без попереджень та хоч якихось натяків. Сильним міцним поштовхом здійняв стелі з домівок, зірвав верхівки пальм, затопив дороги, повалив місцеве населення в жах. Вона зітхала та страждала, намагаючись протидіяти йому та йому подібним. І це не вперше. Океанія… Яка ти екзотична та різнокольорова! Рай на Землі, віддалений від очей та переживань людських. Простір, в якому блакитне небо цілується-милується з водами різнобарвних морів, води яких омивають береги різноманітних за кольором ґрунтів. Але і за рай на Землі потрібно платити! І каратель прийшов. Його звали Гарольд. Спочатку він прикинувся звичайнісіньким тропічним штормом, але потім зібрав всю свою міць щосили і ураганом налетів на невеличку острівну країну. Дитя Океанії, Коралове море, стогнало – її всю ніби вивернули навиворіт. Вона почувала себе спустошеною та безсилою… і розчавленою – від того, що не змогла зупинити цього Гарольда, брата Пем. Сестра

Уривок з життя Хамсін та Сахари Здійнявся вітер в пустелі, перекочуючи пустельні колючки та насіння. Небо доки ще видно – голубе, ані хмаринки. Ні душі… Вітер набирав своїх обертів, а піщані дюни заспівали свою пісень: -Ми однісінькі тут і вдень, і вночі. Мандрівник проїде коли не коли. Караван пройде, але сумно нам Вітер та небо – вітання щирі вам. В повітрі розливався палаючий вогонь сонячних промінів. Ані душі. Але і попелища не було. Хамсін увійшов у свої права – володар пустелі та могутній впливач на те, що є за обрієм. Караван застогнав – їм треба вспіти пройти якнайдалі, поки Хамсін не заполонив всю пустелю пиловою темрявою. -Я прийшов. Ти мене дочекалась… - ніжно прошепотів Хамсін своїй коханій Сахарі. -Так, любий. Як завжди, - відповіла вона, червоніючи. – Тільки діти-дюни нервують… -Прийшов час їм звикати – зміни є невід’ємною частиною буття, - по-філософськи промовив Хамсін. -Вони сумують, що одинаки! – заступилася Мати-Пустеля. -Але ти в них є! – виг

Він цілує її безмежність. Вона ніжно торкається його синьо-білої блакиті. Він мільйонами років милується її природньою, чарівною та достеменною натурою. А вона захоплюється його мужністю та силою. Вони обидва – не розлий вода, інакше не було б у нас планети Земля. Його звуть Небо, а її Земля – так, як планету; і вони нібито схожі, але в той же час різні, хоча і являються цілісними та єдиними. Обидві землі феєричні та фантастично могутні. А він – красень, єдиний і неперевершений. Він завжди шаленіє від її самобутності та нездоланної волі, а вона… Вона так сильно любить його та цінує за турботливу підтримку та вічну мудрість! Його очі, описати які часом буває іноді складно, нагадують гору Кайлаш у своїй сіро-синьо-білій блакиті. Її очі – це смарагди, які щиро та чутливо випромінюють тепло та живильну енергію для всього зеленого світу. Їх величний союз не має рівних у їх всесвіті – магічному, справедливому, сповненому вроди та краси, турботи та щедрості, щирості та потрібній с