Заручники обставин - Ураган та Вода, авторка Еріка Аджайа

Уривок раптових відносин між Гарольдом та Океанією

Він увірвався раптово, без попереджень та хоч якихось натяків. Сильним міцним поштовхом здійняв стелі з домівок, зірвав верхівки пальм, затопив дороги, повалив місцеве населення в жах. Вона зітхала та страждала, намагаючись протидіяти йому та йому подібним. І це не вперше.

Океанія… Яка ти екзотична та різнокольорова! Рай на Землі, віддалений від очей та переживань людських. Простір, в якому блакитне небо цілується-милується з водами різнобарвних морів, води яких омивають береги різноманітних за кольором ґрунтів. Але і за рай на Землі потрібно платити!

І каратель прийшов. Його звали Гарольд. Спочатку він прикинувся звичайнісіньким тропічним штормом, але потім зібрав всю свою міць щосили і ураганом налетів на невеличку острівну країну. Дитя Океанії, Коралове море, стогнало – її всю ніби вивернули навиворіт. Вона почувала себе спустошеною та безсилою… і розчавленою – від того, що не змогла зупинити цього Гарольда, брата Пем. Сестра Пем також нанесла удар, але це було років п’ять тому. Знищила всі угіддя, «наламала таких дров», як кажуть людські істоти. Але ж і вони – люди - причетні до того, що коїться зараз з ними же!

Глобальна екологічна катастрофа, потепління, танення льодовиків…

Наразі Океанія пожинала плоди біологічного виду під назвою «людина».

-Навіщо, ти прийшов? Я ж благала твою сестру залишити нас у мирному спокої навіки… - краялась бірюзово – блакитної краси, Океанія.

-Іншого вибору не було, - понуро грянув Гарольд, відчуваючи докір сумління перед божественно-земною величністю.

-Вибір є завжди, - з криком стогнали води Океанії, - це закон планети.

-Ти права, є! Але в рамках сформованих обставин, - вибухнув ураганом Гарольд і заревів: - Не я формував обставини, а вони…

На останніх словах Гарольд з усієї сили налетів на острівну країну.

-Не роби цього… - крізь ураганний шум хотіла докричатися Океанія. Але каратель не чув.

Він упивався своєю роллю: зривав дахи та електропроводи, збивав з ніг людей та тварин, уносячи в око шторму або ще кажуть «диявольське око», крушив забудови та дерева. Коли пекло отримало свою мзду, залишилось пустотне попелище. Майже все місто було зруйноване. А скількох сотень живих істот не дорахуються? Невідомо.

Океанія гуділа сльозами та нестерпним болем. Її донечка, Коралове море, як вона там?

-Бувай! – почувся голос Гарольда на прощання.

-Сподіваюсь, ніколи не побачу тебе! – з презирством загомоніли води Океанії.

-Залежить від сформованих обставин, -  глузливо посміхнувся він, та зник з очей Коралового моря, прямуючи до Кариб.

-Донечка, як справи? – з любов’ю запитала мати.

-Я вже відновлююсь, матуся, дякую, – як ранена пташка, прощебетала донечка.

-Я підтримаю тебе, моя люба Корала.

-Приймаю твою поміч, - ледве чутно відповіло Коралове море.

Час плинув. Океанія міцнішала. Коралове море набрало сили та самовідновилося. Знов защебетали райські пташки, по островам залунали радісні людські голоси.

Рожево-червоні пелюстки розкрилися під промінням висхідного сонця, маківкою вітаючи царя ранку. Коралове море сьогодні, як ніколи, було затишно спокійне, по-райські барвисте та свіже на дотик.

В повітрі розливався п’янкий солодкий аромат тропічного дзену та буття в моменті. Але ж хміль здібен подіяти на туриста, проте корінний житель знає, що насправді рай там, де ти є.