Ессе "Він та Вона", авторка Еріка Аджайа

Він цілує її безмежність. Вона ніжно торкається його синьо-білої блакиті. Він мільйонами років милується її природньою, чарівною та достеменною натурою. А вона захоплюється його мужністю та силою.

Вони обидва – не розлий вода, інакше не було б у нас планети Земля.

Його звуть Небо, а її Земля – так, як планету; і вони нібито схожі, але в той же час різні, хоча і являються цілісними та єдиними. Обидві землі феєричні та фантастично могутні. А він – красень, єдиний і неперевершений.

Він завжди шаленіє від її самобутності та нездоланної волі, а вона… Вона так сильно любить його та цінує за турботливу підтримку та вічну мудрість!

Його очі, описати які часом буває іноді складно, нагадують гору Кайлаш у своїй сіро-синьо-білій блакиті.

Її очі – це смарагди, які щиро та чутливо випромінюють тепло та живильну енергію для всього зеленого світу.

Їх величний союз не має рівних у їх всесвіті – магічному, справедливому, сповненому вроди та краси, турботи та щедрості, щирості та потрібній суворості.

Разом вони породили індивідуальних і неповторних діточок – моря та океани, озера та річки, ліси та непролазні хащі, вулкани та гори, пустелі та савани, степи та лани…

Але найдивовижним та найнезабутнішим створінням опинилась людина. Дійсно дивне, гарне, розумне, але у той же час невгамовне, пихате і невміле, мале дитя кохання двох сил – Землі і Неба!

Він божеволіє від її проявів: то холодна і непідступна, то жарка і палка; то квітуча і весела до нестями, то похмура і сумна… Її грані, то і є її сила.

Вона посміхається, коли він з гумором розганяє її сум та серйозність, жбурляючи блискавки та гуркочачи громом. Проте вмить стає зібраною та відповідальною, коли він натягує непроникний туман.

Небо і Земля – ідеальна пара. Вона - юна, молода, зріла і сива. Він – юний, молодий, зрілий та сивий. Земля - і жінка, і мати, і сестра, і бабця, дуже-дуже стара. Буває ще і дитя. А Небо – чоловік, батько, брат, дід, але теж, як бабця, дуже-дуже старий.

Разом вони вбачають все, що коїться у їх всесвіті. Разом співчувають, разом ридають, удвох посміхаються, удвох радіють. Обидва потерпають від змін: є незалежні від Неба і Землі судді – хроноси. Ми знаємо їх, як Пори Року.

Щоб не страждати в найхолоднішу пору року, коли Земля мала б залягти у летаргічний сон для самовідновлення, Земля з Небом створили так, щоб в одній півкулі планети панувала Теплявка, в той час, як в іншій півкулі вже царює Морозець.

Таким чином вони можуть насолоджуватися одне одним та спілкуватися зі своїми діточками в одній із півкуль.

А хроноси, кожна Пора Року, – це символічне відтворення буття та самопочуття всієї планети. Вони слідкують за тим, щоб природні процеси відбувались у свій час - авжеж з допустимим відхиленням.

Гармонія Неба і Земля – це збалансованість усієї планети. Вони доповнюють одне одного, створюючи вражаючий простір та даруючи незабутню мандрівку усім живим істотам на планеті Земля!